Так, я пам'ятаю, що відправляла на все літо "Занозу" у відпустку. Але вона не могла не повернутися на один день. Хіба можна було не взяти інтерв'ю у Макса Бурцева за мотивами його нещодавньої велопоїздки по США? Звичайно ж ні. Взагалі, літнє інтерв'ю з Максом у нашій рубриці вже стає доброю традицією. Минулого року ми спілкувалися про тріп "Автостопом до Гавани" і автокруїз Штатами. Тепер ось поговорили про екстремальну поїздку на велосипеді з Вашингтона до Денвера. Порція натхнення гарантована!
Досьє:
Засновник і креативний директор рекламного агентства "Arriba!".
Привіт, Макс! Рада бачити тебе. Схуд ти з нашої останньої зустрічі :-) Читала, що ти на ананасах і воді всю поїздку сидів.
Привіт, Катю! Так, я підсів на ананаси :-)
Розкажи, для початку, чому ти взагалі вирішив у США поїхати. Пам'ятається мені, що в списку пріоритетних для наступної подорожі країн ти називав і Ісландію, і Аляску... А вибрав США. Чому?
Тому що віза є. Хочеться її викотати. Я хочу там ще раз побувати. У мене залишився Великий каньйон і Аляска - ось після того, як побуваю там, можна стверджувати, що тема США закрита.
А чому цього разу не поїхав у Великий каньйон?
У мене не вистачило часу, я б не доїхав туди.
Деякі люди вважають, що Великий каньйон - це "мімімі"....
"Мімімі"? "Мімімі"? :-) Багато людей називають це найкрасивішим видовищем на Землі. У мене є знайомі, які приходять туди і плачуть просто від того, що вони бачать. Це не "мімімі". "Мімімі" - це Ейфелева вежа, Мангеттен... А Великий каньйон. Ну ні.
А чому ти цього разу поїхав один?
Тому що я щороку їжджу один.
Ну ти з Максом же минулого року подорожував.
Тоді просто так вийшло. Але для мене фізично необхідно раз на рік побути одному. Я там відключаюся від усього.
Як ти складав собі маршрут? За відчуттями?
Ні. Є така карта - Trans American Bycicle Trail. По ній проїхала людина, яка надихнула мене на цю подорож. Десь років 3 тому на FURFUR розмістили інтерв'ю хлопця, інженера з Москви. Я цим же маршрутом проїхав із Вашингтона до Денвера. Він поїхав по-розумному: купив собі спеціальну карту для велосипедистів, і по ній поїхав. У мене купити цю карту не вийшло, і я поїхав по картах Гугл.
Ти спав у наметі?
Так.
Розкажи про весь цей екстрим. Ти в перший час, напевно, дуже втомлювався, звикав...
Та тіло звикало! Звикало до такого навантаження, тому що я на велосипеді до цього не сидів практично рік. Я все більше бігаю, ходжу пішки або їжджу на машині. На вел я не сідав давно, і моє тіло якось підозріло на мене реагувало. Тому що дупа болить, ноги ниють постійно, запалення окістя... Руки - ти їх не відчуваєш після дня катання. Загалом, прекрасна реакція тіла. Потім нічого, звик.
Як же ти так переборював себе? Адже все болить, а ти сідаєш на велик. Як?
Треба. Тому що мені кров із носа треба доїхати до Денвера до певного терміну.
А їхав ти з...
Вашингтона.
Білий дім бачив?
Так, повз проїжджав.
Обаму не бачив?
Так, рукою мені з вікна махав :-)
Насправді, ми проїхали швидко, так, на машині повз ті місця, що були в списку, для галочки.
Ти ж здебільшого дикими місцями їздив?
Так. Я тільки 2 великих міста проїжджав на своєму шляху. Усі інші - це така справжня американська глибинка.
Як воно там?
Круто, дуже круто. От якщо треба пізнати країну, точно в мегаполіси їздити не треба. Нью-Йорк - він прекрасний, чудовий. Що там ще? Маямі... Усі вони прекрасні, але до Америки мають дуже малий стосунок.
Але ти торік казав, що хотів би жити в Чикаго.
Так, у Чикаго б я жив.
А чи не поповнився твій список міст, де ти б жив, цього разу?
Я б жив... От якби в Чикаго я б просто жив, якби не американський устрій, то в старості я б жив у горах Західної Вірджинії, це точно. Це таке місце, де люди собі купують площі горами, не гектарами. Вони купують собі гори. Уяви - ось це твоя гора. І вся гора повністю зелена, в лісах, у тварин. І десь там на вершині стоїть твій будиночок із видом на безкраї пагорби. Ось там би я провів старість.
А ти там довго був?
На жаль, тільки один день. Був вечір, і мене запросив один мужичок.
Як ти, до речі, людей знаходив? Ось так просто?
Та це вони мене знаходили, напевно... Ми просто зустрічалися, заговорювали...
Ось конкретно цей мужик - він, по-моєму, просто мене пожалів. Був дощ тоді. І Західна Вірджинія - це була для мене перша горбиста місцевість. Я вперше дізнався, що таке гори в Штатах. У мене не вистачало навіть сил котити велосипед. І я пересувався так пішки по горі: 20 метрів пройшов, 5 хвилин постояв, відпочив, потім знову - 20 метрів пройшов, 5 хвилин постояв, відпочив... Зовнішній вигляд у мене, напевно, теж був відповідний. І цей мужичок просто проїжджав повз, зупинився і запитав, чи потрібна мені допомога. Я спершу відмовився, пославшись на втому. А він сказав: "Послухай, ти так не дійдеш до вершини пагорба, а до цього місця ти ніде не встанеш із наметом, тому давай я тебе довезу до себе - у мене гарний дім, дружина, вона приготує нам поїсти". Як я міг відмовити?
Тобі взагалі зустрічалися там погані люди?
Погані... Хм... Це ж усе залежить від тебе, а не від людей. Я був налаштований на людей дуже по-доброму і позитивно. Я був відкритий для них. Мені, відповідно, такі люди й траплялися.
Можеш якісь історії розповісти про людей, яких зустрічав, у яких зупинявся. Я читала в тебе у Твіттері, що ти жив у людини, яка воювала в Іраку.
Так, був один, медик. Він служив там. І тепер ніколи не дивиться салюти. І він, звісно, купу всього порозказував, як насправді там усе відбувається. Ми з ним дивилися фільм "Врятувати рядового Раяна", і він його використовував як енциклопедію з бойових дій. Він мені розповідав, наприклад, що ось ця сцена, ось так бути не може, тому що такої зброї не було в Америці ніколи, ось тут стратегічна помилка, тому що те-то і те-то...
Була ще пара... Але це довга історія. Довго розповідати.
Що за пара? Розкажи!
Пара. Вони були чоловік і дружина. Потім розлучилися. У дружини з'явився новий бойфренд. Причому дружина пішла так, зі скандалом. Вона пішла до іншого.
І ось із цим новим бойфрендом почалися скандали, в один момент він її штовхнув, вона впала і вдарилася дуже сильно головою об сходинку. Пролежала 49, по-моєму, днів у комі. І коли прийшла до тями, у неї була порушена рухова і мовленнєва функція.
Бойфренд жодного разу не з'явився. Усі друзі просто забили, батьки всього раз зателефонували. І тільки чоловік, колишній чоловік, він із нею 2 місяці там проторчав, взагалі не виходив - працював там, спав там. Потім забрав її до себе додому.
І ось, коли я приїхав туди, то вона все ще на візку. Але він дуже круто до неї ставиться. Він так мені сказав: "Лікарі кажуть, що вона вже ніколи не почне ходити, не заговорить, як і раніше, але що ці лікарі знають? Вони ні хера не знають. Головне, що людині потрібно - це відчуття, що вона жива". І тому він скрізь її за собою тягає - на всі вечірки, зустрічі, подорожі. Куди б він не поїхав, він завжди бере її з собою.
Привів мене в гараж і каже: "Дивись, яку я роблю штуку!" І показує велоколяску, зроблену своїми руками. Він купив собі зварювальне обладнання. Я йому кажу: "Що ти робиш?". А він відповідає: "Моя дружина завжди хотіла покататися Східним узбережжям на велосипеді. Я зараз роблю такий велосипед, щоб із нею в серпні поїхати в подорож".
Ну це круто! І видно, що справа не в грошах, не в страховці. А що це просто такі людські стосунки. А звати його Стів Возняк, до речі.
О як? :-)
Так, я просто охренів, коли побачив відповідь із каучсерфінгу - "Стів Возняк прийняв вашу пропозицію" :-) Ого, думаю, яка круть!
Але ти не засмутився, що це виявився інший Стів Возняк?
Більше, ніж ні.
Загалом, там у кожного є якась історія.
Ти, зупиняючись у людей, а не в готелях, як звичайні туристи, краще відчуваєш країну, в якій перебуваєш, чи не так?
Ну звісно. Ти долучаєшся до їхнього життя. Живеш у їхньому середовищі, спілкуєшся на їхні теми, відвідуєш звичні їм місця, а не туристам, потрапляєш у неприємності, нетуристичні.
А ось тут детальніше. Що за нетуристичні неприємності, в які ти потрапив цього разу?
У цій поїздці це більше умови життя, тому що весь тиждень я їхав у штормових умовах. Ну, це вони їх називають штормовими, насправді був просто сильний вітер і лив дощ стіною.
Ти не захворів?
Ні, я не захворів. Ну ти ж крутиш педалі...
А ти ж хотів поїхати по креативних агентствах...
Але не цього разу. Ось буде поїздка, уже туристична, коли я візьму машину і поїду містами.
Тобто цього разу ти нікуди не заїжджав? І нічого з рекламою пов'язаного не було?
Ні. Ти б мене бачила. Якби я прийшов у такому вигляді в агенцію, вони б, хоч і дуже креативні, але навіть двері мені б не відчинили :-)
Я читала у твоєму Твіттері, що ти збирався піти на бейсбол.
Ні, не вийшло. Карма напевно. Це було 4 липня, на день Незалежності. А в цей день викупається все. Американці гуляють.
Розкажи, як проходить святкування?
Бухають і салюти стріляють.
А відрізняються салюти від наших?
Тільки тим, що вони по всьому місту ще два дні проводять тренування. Виходить, що ти 3 дні дивишся салюти.
Взагалі, вони дуже люблять розважатися. Тому що життя американця дуже нудне. Вони дуже багато працюють, впахують, щоб кредити оплачувати, і в них дуже мало вихідних. За місяць дня 3-4 це вже добре. Тому, вони дуже мало відпочивають, практично не подорожують - тільки по своїй країні, там, на Маямі в океані скупатися, наприклад, чи щось ще.
От звідки в них виникають усі ці паради, вечірки з кастюмами Гаррі Поттера? Вони розучилися розважатися, тому що в них занадто багато варіантів розваги. Для них вважається, що ти круто провів час, якщо ти посидів із друзями на барбекю.
.jpg)
Читала, що вони там усі впевнені, що Другу світову виграли вони. Це так?
Так, мені всі поголовно доводили це. Їх цього вчать у школі. Як і нас, власне, що ми війну виграли. Але по суті, ми ж нічого не знаємо. Ось мій дід воював, я це знаю, це факт - усе, що з ним відбувалося. Але ж це лише бойові дії. А причина бойових дій - хто їх почав, хто їх закінчив, які там були хитросплетіння - ми не знаємо.
Але відійдемо від цих делікатних тем. Поговоримо про лесбійку-єпископа. Знаю, що ти побував у соборі, де така жінка є. Розкажи.
Так, був я в одному соборі. Там була єпископом, по-перше, жінка, по-друге, лесбійка, і по-третє, там проходила виставка сучасного мистецтва. Інсталяції такі кришесносні, і в деякому сенсі моторошні.
І я чому про це написав... Ніколи не бачив, щоб єпископом була жінка, та ще й лесбійка, та ще й щоб у соборі такі були круті інсталяції. Щоб ти розуміла, одна інсталяція була такою: тварина, розіп'ята на хресті, у вигляді Ісуса Христа.
Я уявляю собі патріарха, який за "Пуссі Райот" ганявся, щоб йому сказали: "А давай ми тобі таку інсталяцію в храмі поставимо - тварина на хресті, та ще й діти голі, ящик зі зброєю". :-)
Взагалі, я ненавиджу сучасне мистецтво всіма фібрами душі. Те, що найчастіше називають сучасним мистецтвом. Але коли я бачу такі проєкти, з ідеєю, які знаходять у тобі якийсь душевний відгук - не важливо, злишся ти чи навпаки. Супер!
Від ідей і мистецтва плавно перейдемо до реклами. Зокрема, поговоримо про ваш гучний проект кіномарафон для Cinema. Як народилася ідея? Як ви її проштовхнули клієнту?
Складно було. У якийсь момент я зрозумів, що найкрутіша ідея - це складна ідея. Складна не в сенсі по суті, в ідеї, а складна у виконанні. Тому що складну у виконанні ідею хрін хто інший зробить.
Наприклад, стрибок зі стратосфери Red Bull. Я нещодавно прочитав, як проходила підготовка до цього стрибка. Насправді, вони зривали 3 дедлайни. Вони перевищили бюджет удвічі. Чувак, який мав стрибати, зник і протягом місяця не з'являвся взагалі. Тобто він тупо запанікував. Вони втратили одну повітряну кулю - вона просто відірвалася і полетіла. А це гроші. Там була купа перепон на шляху до того, щоб вони це зробили. Але в підсумку агентство довело цей проєкт до кінця. Весь світ говорив про стрибок зі стратосфери під маркою Red Bull.
Ось такі історії мене дуже надихають і дають сили фізичні та моральні бодатися із замовником і намагатися переконати його в тому, що це все-таки варто зробити. Через біль, піт, кров і сльози.
Довго ти Cinema переконував?
Ми з Ігорем, нашим другим креадиром, десь місяць ходили до клієнта.
А щось буде ще таке круте цього року?
Так, але не в Харкові. У нас 3 дуже великі проєкти, один всеросійський, і два всеукраїнські. Сподіваюся, це буде щось круте.
Але повернемося до США. Героїн?
Героїн? Ні, дякую :-)
У мене тут просто записаний твій твіт про героїн: що в США він вважався медичним препаратом.
Ах, ну так. Мені розповідали, що героїн перший час був мало не панацеєю від усіх хвороб. Тобто ним лікували все - від головного болю до грипу. Тому й назва така, від слова "hero" - герой. Але потім медики помітили, що є звикання та інші негативні реакції. І заборонили його.
А взагалі багато було історій таких от?
Так, я тому намагався все записувати у Твіттері, щоб не забути.
А як ти взагалі зараз ставишся до Twitter? Він зараз здає перед Instagram.
У мене він жорстко закріпився на першому місці. Тому що там усе дуже швидко і по суті. Кількість шуму в Інстаграмі більша. Якщо порівняти 10 постів у Twitter і 10 постів в Instagram, то одразу видно, де менше шуму і що інформативніше. І мені подобається ця простота Твіттера. У мене він як хороша записна книжка. В Instagram записну книжку вести не виходить.
Може скоро й вийде, вони постійно якісь нововведення впроваджують, відео, наприклад, ти бачив?
Так, бачив. Коли воно запровадилося, мене це так закошмарило жахливо. Адже тепер ще й крім того, що всі фотографи круті, ще й відео знімати почнуть. Мало нам сніданків і ніжок на асфальті.
Розкажи про книгу, яку ти пишеш. Чи будеш ти її видавати, чи викладеш у вільний доступ?
Буду видавати. Я хочу паперову версію та електронну, для айпадів. Хард-копію хочу подарувати мамі, мені це якось дуже важливо, щоб у мами на полиці стояла моя книжка.
Як просувається написання?
Я намагаюся робити щодня потроху. У мене вже є чітке розуміння змісту, є основні тези на всі розділи і вступ.
Світу не вистачає твоєї книжки, мені здається. Про що вона буде?
Я хочу зробити книжку для людей зразка мене 8 років тому. Тобто це людина, яка хоче відкрити свою рекламну агенцію, або діджитальну, але вона толком не знає - ну як? Тому що ринок досить специфічний. І в рекламного бізнесу є своя специфіка, особливо в Україні.
Розкажи про ІКРу. Що буде далі? Як розвиваєте проєкт?
На ІКРі ми випустили 4-ий курс. У вересні стартує п'ятий. У серпні у нас digital-кампус у Нью-Йорку, і ми походимо з екскурсіями та лекціями всіма діджитальними агентствами. Просто ми не потрапимо цього разу в Droga5 і Wenden & Kennedy. Вони не діджитальники, вони креативники. У них є digital-кейси, як і в нас. Але я ніколи в житті не скажу що Arriba! - діджитальщики. Тому що в нас насамперед ідеї. У діджитальників навпаки - спочатку технології, потім іди.
А в Стокгольм на кампус ти їдеш?
Мене припідзавалило поки що, тож не знаю, чи поїду я туди.
Як взаємодіє російська та українська ІКРа?
Є загальна програма, створена Васею Лебедєвим і потім відточена в кожному місті. Є загальне правило проведення ІКРи. Усе дуже демократично, як і Вася Лебедєв. Мені дуже подобається, як він веде бізнес.
Ось у Нью-Йорку є голий ковбой. А чи може така людина з'явитися в Харкові. В Україні? І чи стане від цього всім краще - країні, світу?
Я думаю, так. Якщо він протримається рік, він однозначно стане символом Харкова.
А як ти вважаєш, спочатку з'являється голий ковбой, і потім на краще змінюється країна, чи навпаки?
Мені здається, що спочатку з'являється людина, яка робить те, що ніхто ще не робив. А потім змінюється світ. Це як Ганді казав: "Спочатку вони тебе не помічають, потім сміються над тобою, потім борються з тобою. А потім ти перемагаєш".
Але хтось має щось робити. Якщо ніхто нічого не робитиме, то всі будемо в дупі. Тому, якщо прийшла ідея, яка може трохи поліпшити світ, потрібно її реалізовувати.
А от ти подорожуєш, бачиш якісь речі, чи впроваджуєш ти їх потім?
Я це роблю неусвідомлено. Тобто я все це завантажую собі в мозок, а потім свідомість обирає що їй потрібно.
Наприклад, проходив Денвером, а там стоїть штендер, на якому написано: "Врятуй Землю, бо це єдина планета в Галактиці, де є морозиво".
Перше, що я подумав - це як я можу щось подібне застосувати в проєкті для клієнтів. І натикаюся на якісь альтернативні думки, які народилися ось із цієї.
Які плани на подальші подорожі?
Нова Зеландія, ще раз США, і Азія - Сінгапур, Тибет.
І на завершення... Я минулого разу запитувала тебе про Кінець Світу. Як думаєш, а коли буде наступний?
Сподіваюся, скоро :-)
А який би ти хотів кінець світу?
От я завжди любив фільми в дусі "Я легенда", "28 днів потому", де людина випадково прокидається, виходить на вулицю, а там нікого. І перед тобою всі магазини, всі будинки, вибирай будь-яку машину, квартиру, будь-які продукти, які ти хочеш спробувати. А потім з'являються люди, які теж вижили. От я собі чомусь саме так уявляю. Тобто ідеальний Кінець світу - це коли хороші люди, хороші, за якимось параметрами обрані, вони засинають, прокидаються, виходять на вулиці, і потім вони збиваються в зграйки, потім у спільноти. Усі погані люди померли. Матеріальні цінності вже не такі важливі. Усі оперують людськими стосунками - почуттями, емоціями. І так живуть далі.
І зомбі немає? Бо в перелічених тобою фільмах зомбі є :-)
От зомбі немає. Просто всі погані зникли. Це ідеальний Кінець світу.
