Заноза в п'ятницю. Інтерв'ю з Артемієм Ломовим

Ми взяли інтерв'ю у талановитого веб-розробника і пропагандиста всіляких технічних нововведень - Артемія Ломова. Сьогодні ви дізнаєтеся практично все про проект WebHiTech і дуже багато про майбутнє CSS.

Привіт, Артеме! Раді, що ти виділив час, щоб відповісти на наші запитання. Почнемо розмову з питання про те, де ти ріс, навчався і чому вирішив зайнятися саме веб-розробкою?

Дякую і вам за інтерес до моєї скромної персони. Народився, виріс і досі живу в Москві. З Пітером мене теж багато що пов'язує. Можливо, врешті-решт я все-таки переберуся туди, про що давненько розмірковую. Моє рідне місто, на жаль, із кожним роком стає дедалі менш відповідним людині і дедалі більш чужим - нинішній Пітер якось ближчий за духом до міста мого дитинства. Хоча, звісно, з точністю до безлічі нюансів. Ну та гаразд, це вже зовсім інша історія... Вісім років тому я закінчив МІЕМ за спеціальністю "Обчислювальні машини, комплекси, системи та мережі". Так що я типу навіть інженер за освітою. І мені не чужий матан, ха-ха.

Тепер що стосується веб-розробки. Це зараз існують усілякі там жеже, фейсбуки і твіттери. Кому є, що сказати - хай буде почутий. Для цього, у загальному випадку, не потрібно створювати власний сайт і вже тим більше вивчати HTML. А за часів моєї молодості соцмереж не було, були тільки кошмарні домашні сторінки. І ще якась обмежена кількість серйозних сайтів. Їх вирізняла відсутність фонових текстур а-ля мармур із прожилками, відносна акуратність виконання і захмарна відвідуваність - по сто осіб на день і навіть більше!

Так чи інакше, можливості інтернету видавалися мені привабливими, хотілося якось позначитися в ньому. Здається, ще в 1996-му або 1997-му році я вперше спробував сфабрикувати "хом'як" у чомусь на кшталт FrontPage Express, не надто вдаючись у дизайнерські та технологічні тонкощі. Але природна схильність робити все не аби як не дозволила мені зупинитися на досягнутому. Загалом, став копати глибше, вивчати матчастину - і в результаті втягнувся.

З чого починався твій кар'єрний шлях?

Усвідомлено вивчати веб-технології та супутні матерії я почав, будучи студентом-першокурсником, у 1998-1999 роках. Навесні 1999 року відкрив першу версію свого персонального сайту, виконану вже "зі знанням справи". Наступного, 2000 року, запустив одразу два тематичні сайти про метрополітен - "Голоси підземелля" і "Метро не з першого погляду". Вони збереглися донині. У законсервованому вигляді, звісно - оновлень не було вже понад 10 років.

Ну, а з 2001 року я почав пробувати займатися розробкою сайтів на замовлення. Спочатку припускав, що стану фрілансером - сферичним у вакуумі, але зовсім скоро прийшло усвідомлення того, що спокійніше все ж таки співпрацювати на постійній основі з кількома перевіреними людьми, займаючись здебільшого не розробкою якихось нових сайтів, а довготривалим розвитком наявних (це й технічне адміністрування, й реалізація якихось нових сервісів, й створення/редагування контенту, й навіть пошукова оптимізація та реклама - загалом, теж не нудно). Але працював усе одно віддалено у зручний для себе час, прирівнюючи запрошення на особисті зустрічі о певній годині мало не до особистих образ.

Лише в останній рік узяв курс на соціалізацію і взагалі відносно здоровий спосіб життя. Малорухливе й переважно нічне життя з мінімумом живого спілкування за довгі роки підірвало як фізичне, так і моральне здоров'я. Намагаюся з ним покінчити, поки воно не покінчило зі мною.

Що допомагало тобі розвиватися в професійній діяльності?

Будучи істотою не надто соціальною, я довгий час після того, як вирішив пов'язати життя з веб-розробкою, варився у власному соку. Читав книжки, специфікації, персональні блоги розробників - самоосвічувався, але контактів із колегами по цеху не підтримував. Значущими віхами на шляху інтеграції в професійне співтовариство для мене стали такі події, як приєднання до ЄЖЕ-руху в 2004 році; знайомство з персоналіями, які здійснюють ті чи інші ініціативи по об'єднанню веб-розробників, у 2007 році - тут я маю на увазі переважно Олега Буніна та Вадима Макєєва; підтримка, надана компанією RU-CENTER, і початок життя проєкту WebHiTech у 2008 році.

Ти вів колонку "Веб-анатомія по неділях". Чия це була ідея? Як готував матеріал? Чому вирішили припинити випуски?

Колонки виходили трохи більше року, з травня 2004-го по червень 2005-го. З'явився проєкт у такий спосіб. У ЄЖЕ-листі, закритому дискусійному списку розсилки ЄЖЕ-спільноти, зародилася якась тема, пов'язана з веб-типографікою. Я, будучи на той момент відносно новим передплатником (зі стажем у кілька місяців), у цій самій темі висловився, написавши досить ґрунтовний лист. Олександр Малюков, ідеолог і батько-засновник ЄЖЕ-руху, запримітив моє послання і запропонував мені спробувати вести колонку в рамках нового багатообіцяючого проєкту "Інформаційний бум", який якраз у першій половині 2004 року почав своє існування.

Теми випусків визначав я сам - писав просто про те, що було в даний момент цікаво самому. Ніхто жодним чином мене не обмежував. А припинив випуски я з тієї прозаїчної причини, що до того моменту щосили працював над своєю першою книжкою. Поєднувати було важкувато, хотілося перепочинку.

Розкажи докладніше про проект WebHiTech. Як народилася ідея? Хто підтримував?

WebHiTech починався як технологічно-орієнтований конкурс сайтів, що відзначає проекти, виконані в дусі сучасних веб-стандартів. Ідею такого конкурсу я виношував року, напевно, з 2004-го. Уперше заїкнувся про нього в ЄЖЕ-листі ще в ту пору, коли виходила "Веб-анатомія". Ясна річ, що, звісно, у 2004 році просто нікого було б нагороджувати - всі прогресивні розробники країни увійшли б до складу журі. Якраз, здається, у другій половині 2004 року (на околицях моменту виходу першої версії Firefox) став накльовуватися російськомовний термін "веб-стандарти", і, треба зізнатися, спочатку це словечко мені порядно різало слух. Пізніше я шукав підтримки в різних людей - влітку 2007-го ми вже майже почали займатися конкурсом з Олегом Буніним, плануючи влаштувати нагородження переможців на осінній конференції ClientSide, але часу на підготовку виявилося занадто мало.

Проте ідея конкурсу вже витала в повітрі, і мені стало б прикро, якби його додумався проводити хтось інший. І ось, на початку 2008 року свою підтримку запропонувала компанія RU-CENTER - в особі Олександра Венедюхіна, у минулому теж колумніста "ІнфоБуму" (автора "Суботнього бліку науки") і давнього знайомого з ЄЖЕ.

Вийшов самостійний захід, який вдалося підготувати ґрунтовно, у неспішному ритмі. Півроку приймали заявки, а потім провели барвисту й урочисту церемонію нагородження в досить екзотичному місці - колишньому військовому бункері на глибині 65 метрів під землею.

Як розвивали цей проект на початковому етапі?

Спочатку, у 2008 році, WebHiTech був тільки конкурсом. Жодних інших активностей ми не робили - окрім, хіба що, вікторин із запитаннями щодо веб-стандартів на конференціях РІТ і ClientTech, які мали на меті привернути увагу практикуючих веб-розробників до конкурсу. Але ось навесні 2009 року нас (фахівців компанії RU-CENTER і заодно мене) запросили провести семінар у МДУКМ. Представники RU-CENTER розповіли про DNS, а я - про веб-стандарти. Спочатку думалося, що це просто така одноразова випадкова спільна вилазка, але тієї ж весни ми провели ще два схожих семінари. Так під прапором WebHiTech стали проводитися різного роду освітні заходи.

Церемонія нагородження переможців конкурсу за версією 2009 року була не менш урочистою, ніж у 2008 році, але ми спробували поєднати приємне з корисним і провести до початку церемонії невелику конференцію для веб-розробників. А в 2010 році ми і зовсім відмовилися від пафосної урочистої частини, остаточно змістивши акцент з приємного на корисне - WebHiTech прийняв у себе в гостях конференцію Web Standards Days, організовану співтовариством розробників "Веб-стандарти", яке координує Вадимом Макеєвим. Нагородження переможців конкурсу відбулося в робочому порядку під час конференції і забрало не більше півгодини. За таким сценарієм ми діяли і в 2011 році.

Назви найбільші досягнення WebHiTech за 2011 рік.

Для стороннього спостерігача особливих досягнень нібито й не було. Конкурс ми провели загалом у тому ж форматі, що й у 2010 році. Якщо говорити про освітні заходи, провели спільно з RU-CENTER міні-конференцію в МАТІ, навчальні семінари в МІЕМ і МІСіС. Сам я виступив із майстер-класом із веб-стандартів у Пітері на конференції СПІК і взяв участь у всіх зустрічах Web Standards Days із доповіддю про CSS3 Media Queries.

Але зсередини видно і ще дещо.

По-перше, істотно розширилася концепція нашого починання. WebHiTech відтепер офіційно позиціонується як багатоплановий контент-проект, комплекс освітніх, інформаційних та громадських ініціатив на підтримку поширення сучасних веб-стандартів у Рунеті.

По-друге, запущено новий сайт проекту з однією важливою складовою, якої раніше не було - журналом для веб-розробників. Там уже опубліковано кілька статей і заміток, і їхня кількість зростатиме. Поки що це щось на кшталт "Веб-анатомії" 2.0, театр одного актора. Але з часом, думаю, на сайті WebHiTech з'являтимуться статті й інших авторів, не тільки мої.

По-третє, розроблено новий рушій, що дав змогу автоматизувати всі етапи проведення конкурсу - висування робіт, попередній відбір, суддівство журі. Усі дані тепер зберігаються в єдиній базі і будуть доступні для перегляду в наступні роки. Раніше багато чого (наприклад, обговорення заявок на етапі попереднього відбору) здійснювалося далеко не найвисокотехнологічнішими способами і вимагало великої кількості ручної рутинної роботи.

Нарешті, по-четверте, прийнято рішення переглянути формат конкурсу. У новому 2012 році планується від класичного конкурсу, що перетворювався на міжсобойчик постійних учасників, зміститися в бік експертного рейтингу "всієї Рунета". Члени журі (або, правильніше кажучи, експертного клубу, який тепер не буде скликатися заново щороку, а стане постійним) зможуть висувати власних номінантів. Значно посилиться попередній відбір заявок, що надходять "з вулиці". Заявки прийматимуть якщо не цілий рік, то значну частину року. Від очного нагородження як такого, можливо, відмовимося взагалі.

Яким ти бачиш WebHiTech через 3 роки?

Не хочеться загадувати - дуже вже багато чого непередбачувано змінюється в цьому світі. Але мені б хотілося бачити інтернет-журнал у рамках проекту WebHiTech авторитетним джерелом знань про різні аспекти розроблення в дусі сучасних веб-стандартів із уже приблизно кількома сотнями якісних статей, а щорічний конкурс - репрезентативним рейтингом справді найтехнологічніших і найправильніших із погляду відповідності веб-стандартам сайтів Рунета. Що стосується освітніх заходів, то, ймовірно, вдасться організувати низку тривалих навчальних курсів у співпраці з кількома московськими вишами. З літа 2011 року завдяки підтримці компанії RU-CENTER у мене є можливість займатися всім цим щільно, не відволікаючись на всякі дурниці на кшталт комерційних замовлень.

Ти входиш до "Чудової двадцятки Рунета"-2011. Що для тебе означає таке визнання?

Ех... У мене суперечливі відчуття.

Поясню. Йдеться про "Чудову двадцятку" за версією щорічного мережевого конкурсу РОТОР, що організовується ЄЖЕ-спільнотою. Членом журі конкурсу є кожен передплатник ЄЖЕ-листа. У 2011 році РОТОР проводився в 13-й раз.

Так от. ЄЖЕ-лист до певного часу був цікавим місцем невимушеного спілкування тих, хто так чи інакше робить Рунет. Обговорювалися найрізноманітніші теми, віталася дотепність, цінувалося вміння підтримувати високий рівень дискусій і не переходити на особистості в суперечці. У лютому 2004 року, коли мене підписали на лист, завсідниками клубу були такі персоналії, як Антон Носик, Леонід Деліцин, Алекс Екслер, Максим Кононенко, Андрій Кузін, Герман Клименко, Сергій Петренко - ось просто зараз подивився архів за перший тиждень, у мене всі ходи записані. Якщо вам, дорогий читачу, потрібно представляти когось із цих людей - тим гірше для вас. Першопрохідці Рунета - яскраві особистості зі складними характерами. Рідко видавалося можливим передбачити результат словесної баталії - були часи, коли я читав ЇЖЄ-лист із захватом і з завмиранням серця, це ось вже точно було крутіше за "Фауста" Гете!

Але теперіча - не те, що нещодавно. Ну, як би це показати наочно... Відкрийте користувацькі коментарі під будь-якою статтею з розділу "Політика" на "Ленте.Ру". Будь-які конструктивні обговорення (навіть якщо вони й мали місце, хоча таке трапляється дедалі рідше) закінчуються ланцюжком коментарів у дусі "тыхомячокнавального" - "высурковскаяпропаганда" за авторством декількох хворих на голову персонажів, що відзначаються під кожною публікацією та яким, імовірно, просто нічим більше зайнятися в житті. Так от, сучасний ЄЖЕ-лист - це майже те ж саме. Формально на аркуші трохи менше 500 передплатників, але більш-менш регулярно пишуть щось добре, якщо кілька десятків людей. І майже будь-яку порушену тему врешті-решт підхоплює група міських божевільних, обертаючи її на політичний срач. З цього моменту можна робити ставки, хто що скаже в наступному листі. Репліки зубодробильно передбачувані.

Що до першопрохідців Рунета і просто нормальних людей... Хтось голосно грюкнув дверима. Хтось непомітно відписався. Хтось просто давно не читає листа. Хтось поки що тримається з останніх сил - але от не впевнений, що це надовго. Інтерес до дискусій на аркуші вельми помітно знизився, разом із ним вичерпався й ентузіазм тих, хто судить у РОТОРі. У 2011 році в журі РОТОРу взяла участь рекордно мала кількість передплатників ЄЖЕ-листа за останні приблизно стопіцот років. Із двадцяткою цією взагалі цирк - ну, скажімо, деякі персоналії, які посідали в ній перші місця в минулі роки, закликали не голосувати за себе. Ось, скажімо, на "Роеме" ціла сповідь Ігоря Ашманова з цього приводу.

Скажу так. З одного боку, я, звісно, радий, що найстійкіші, які залишилися, визнають за мною якісь заслуги. З іншого боку, мені боляче, що ЄЖЕ-лист здрібнів настільки, що до списку "двадцяти мережевих діячів, які зробили неоціненний внесок у справу розвитку російського сегмента Мережі" (це офіційне формулювання) занесли навіть такого недоумка, як я.

Розкажи, як прийшло розуміння того, що пора випустити власну книгу?

Одного чудового дня, наприкінці січня 2005 року, до мене прилетів лист від Євгена Євгеновича Рибакова, заступника головного редактора видавництва "БХВ-Петербург", із запитанням: "Як ви ставитеся до пропозиції написати паперову книжку?". Через хвилину після прочитання я відправив відповідь з одним словом: "Позитивно". Ось і все.

Як проходив процес її написання?

Якихось особливо зворушливих моментів не пригадую. Просто зібрався з силами і впродовж чотирьох місяців по багато годин на день (не щодня - такої розкоші не міг собі дозволити) писав текст, звірявся зі специфікаціями, готував приклади і скріншоти, вичитував, правив... Глава за главою.

Чи чекати від тебе нових книжок?

Була ж друга книжка, написана роком пізніше. Третя... могла бути. Я уклав третій договір із видавництвом наприкінці 2008 року. Нова книжка мала називатися "Практика HTML-верстки за сучасними веб-стандартами". Я навіть написав один розділ. А далі сталася, скажімо так, творча криза. Протягом 2009 року ми двічі переносили терміни, і врешті-решт я попросив видавництво розірвати договір, щоб зобов'язання здати книжку до певного терміну не висіло наді мною дамокловим мечем. Якщо раптом дозрію і наважуся написати наступну книжку - то вже спочатку напишу, а потім буду укладати договір із видавництвом. Навіть якщо "БХВ-Петербург" раптом чомусь відмовиться її видавати, проблем із тим, щоб прилаштувати кудись уже готовий рукопис, думаю, не виникне.

Ти практик, чи все ж таки теоретик?

Здається, вже так чи інакше відповів. Резюмую. Безпосередньо розробкою доводилося і доводиться займатися. Працювати "для дядька", поступаючись власними принципами в ім'я неясних цілей, слава Богу, перестав. Але все те, що ви бачите на тому ж сайті проекту WebHiTech, зроблено моїми руками. У міру сил буду все це розвивати і покращувати.

Якими ще зі своїх проектів ти пишаєшся?

Гордість я відчуваю рідко. Якісь результати, до яких я вже прийшов, мене не надихають і не заспокоюють. Справжнє життя - тільки в русі. Причому часом навіть негативна динаміка, стрімке падіння вниз, якісь суворі уроки життя кращі за застій, кращі за горизонтальну пряму лінію на кардіограмі... Дивно виходить. Найбільше на світі я ціную душевний спокій, але саме в моменти затишшя цей самий спокій мене покидає, і в душі оселяється тривога за час, який я марно витрачаю.

Як розвиватиметься технологія CSS у найближчі 5 років?

Влітку 2011 року, як ми всі добре пам'ятаємо, W3C затвердив, нарешті, у статусі стабільної рекомендації специфікацію CSS2.1 - через більш ніж 12 років з моменту затвердження в такому статусі специфікації CSS2. Це були важкі 12 років дорослішання інтернету загалом і веб-технологій зокрема, роки пошуків істини, сумнівів, фундаментальних переосмислень, знову сумнівів...

Тепер робоча група W3C, що займається розробкою CSS, може зосередити зусилля на специфікаціях CSS наступних рівнів - третього і вже четвертого. Як відомо, єдиної специфікації CSS3 не існує - технологія описується кількома десятками незалежних модулів, що паралельно розвиваються, які будуються на міцному фундаменті CSS2.1. Протягом 2011 року ми стали свідками затвердження в статусі стабільних рекомендацій таких модулів CSS3, як Color і Selectors. Опубліковано чернетку модуля Selectors рівня 4.

У найближчі 5 років, як мені здається, отримають статус рекомендацій багато модулів CSS3, які перебувають нині на різних стадіях розробки. По-перше, це специфікації, що описують нюанси управління поданням на різних пристроях (Speech, Paged Media, Media Queries, Device Adaptation). По-друге, це різні "красивості" (Backgrounds and Borders, Image Values, Transitions, Animations, 2D/3D Transforms). По-третє, це специфікації, що описують нові механізми розкладки (Grid Positioning, Flexible Box Layout, Template Layout, Multi-column Layout, Regions) - справді, скільки вже можна верстати в термінах float/clear?...

Побачимо ми, підозрюю, і багато всякого нового. Ось тут нещодавно опубліковано редакційну чернетку нового модуля Variables. Думаю, цілком собі намітився дрейф CSS у бік різних, якщо можна так висловитися, програмістських штучок: змінних, обчислювальних значень, перевірок умов... Можна робити ставки: у CSS якого рівня можна буде, нарешті, балуватися виразами на кшталт int(exp(n)) у селекторах E:nth-child(...).

Не виключено, що з часом якісь із модулів CSS4 отримають статус рекомендацій W3C навіть раніше за деякі модулі CSS3 - які конкретно це будуть специфікації, прогнозувати поки що дуже-дуже важко, але сам модульний принцип, покладений в основу сучасного підходу до розвитку CSS, робить такий сценарій розвитку подій цілком собі ймовірним.

Які тренди веб-розробки ти виділиш для 2012 року?

Боюся, "тренди веб-розробки" - це дуже розпливчасте поняття. Є передній край розвитку технологій, абстрактні філософствування про красиві ідеї, а є реальна практика, в умовах якої часто доводиться потурати примхам замовника, який бажає бачити кляті заокруглені куточки, напівпрозорість і градієнти якщо не в IE6, то вже в усякому разі в IE8.

Якщо говорити особисто про мене за умови, якби над душею не стояв ось такий ось примхливий дядько... Два роки тому я ще побоявся б використовувати в реальному проєкті доктайп і нові структурні елементи HTML5, а градієнти б усілякі від гріха подалі зробив би картинками. Рік тому я став би використовувати конструкції HTML5 і не посоромився б безальтернативно застосувати CSS3 для різного роду декоративних речей, але побоявся б використовувати Media Queries для реалізації того, що називається responsive design. Зараз, у лютому 2012-го, я однозначно б поклався на медіавирази, але побоявся б балуватися всякими новими механізмами розкладки. Ймовірно, ще рік і ця проблема втратить гостроту, у сучасних браузерах з'являться адекватні реалізації. А що до користувачів IE8 - як на мене, краще graceful degradation, ніж угоди з совістю. "Упертість" конкретного користувача у вірності морально застарілому браузеру, за наявності цілком доступних альтернатив кращої якості, не повинна гальмувати прогрес. Контент і основні сервіси сайту для такого користувача будуть доступні, а все інше - вже не перша необхідність.

Потрібно пам'ятати, однак, що в Росії досі повно розробників, які не розуміють, умовно кажучи, чим поганий тег

Ти захоплюєшся фотографією і навіть ведеш колонку "Цифра щочетверга". Чи не думаєш ти кинути веб-розробку і з головою зануритися у фотомистецтво?

Допускаю таку можливість. Я вже розміняв четвертий десяток і починаю часом відчувати себе занадто старим порівняно з двадцятирічними хіпстерами - нинішніми завсідниками конференцій з веб-розробки. Це зовсім інше покоління. Вони не верстали під Netscape 4 і не читали "Вечірній Інтернет". Зате всі ті принципи, за які свого часу билися в кров старші покоління (починаючи з поділу змісту і подання, і закінчуючи пріоритетом особистої свободи), видаються їм самоочевидними. Цим милим молодим людям легко і комфортно жити в сучасному високотехнологічному світі, у них не викликає страху монструозне ускладнення інструментарію - навпаки, їм поки що дуже цікаво у всьому цьому копатися. Чудес, звісно, на світі не буває, і нинішні двадцятирічні теж зіштовхнуться з кризою середнього віку - але це трапиться колись пізніше.

Загалом, веб-технології - це добре, але актуальні на поточний момент знання швидко застарівають, а душа вимагає чогось такого, що має відносно постійну цінність у часі. Не той уже вік, щоб бігати наввипередки. Фотографія в цьому сенсі - цілком собі варіант заняття. Найімовірніше, намагатимуся в найближчі років десять у неспішному ритмі напрацьовувати якесь портфоліо, намагатимуся брати участь у конкурсах і виставках, інтегруватимуся у всілякі творчі спілки, щоб років до сорока-п'ятдесяти в мене було моральне право піти в якусь фотошколу викладати техніку зйомки (або там необов'язково техніку) і цим заробляти на прожиток. Способів заробляти власне зйомкою для себе я не бачу - не у весільні ж фотографи йти, право слово. Усілякі інші комерційно затребувані жанри - гламур, ню, рекламну фотографію, всякі там глянцеві пейзажики для оформлення інтер'єрів - я теж у труні бачив.

Покажи свої улюблені знімки.

Я в інтернеті публікуюся переважно на "Фото.сайті". Там зараз виставлено близько 400 робіт різних років. Оскільки час від часу я влаштовую ревізії, то, напевно, можна сказати, що більшість опублікованих картинок - якраз такі, які не соромно показати. Улюблені визначити важче. За одного настрою подобається одне, за іншого - зовсім інше, за третього - взагалі ніщо не миле. Ну, не знаю... Дивіться самі.

Що повинен знати і вміти веб-розробник, щоб створювати сайти майбутнього?

Веб-розробник повинен у кожну мить знати, що майбутнє настане буквально наступної миті, і вміти долати спокусу розглядати технології як самостійну цінність, а не як ефективний засіб на службі комфорту користувачів, полегшення процесу розробки та збереження контенту для нащадків в адекватному вигляді.

А про конкретні технології ми, здається, вже вдосталь поговорили.

У тебе на сайті є послання "Побажання на випадок моєї смерті". Чому вирішив його скласти? Зазвичай люди всіляко уникають думок про власну смерть, а ти ось навпаки...

Зазвичай люди взагалі багато чого уникають. Наприклад, багато хто часто уникає слухатися власної совісті, намагаючись заглушити її різними виправданнями своїх слабкостей і непристойних вчинків (ну, на кшталт використання тега

Смерть - це штука, яка неминуче трапиться з кожним із нас, до того ж, досить імовірно, у найбільш невідповідний момент. Адже банальність, начебто. Чому б заздалегідь не передбачити якийсь обробник цієї події? Адже коли вона станеться, у нас об'єктивно не виявиться можливості застосувати звичайну тактику розв'язання проблеми в міру її надходження. Тут же ж ексепшн, блін...