Заноза в п'ятницю. Інтерв'ю з Денисом Зільбером

Сьогодні у "Занози" неймовірний гість - ілюстратор Денис Зільбер. Одного погляду на його роботи достатньо, щоб зарядитися настільки потужною енергетикою, щоб потім ще кілька місяців живчиком бігати.

Привіт, Денисе! Дякую, що виділив час, щоб відповісти на запитання. Зізнавайся, коли ти був дитиною, то надавав перевагу малювати по шпалерах, чи все ж, як порядний хлопчик, в альбомі?

Коли я був зовсім-зовсім маленьким, я якось спробував розмалювати стіну, але швидко дістав прочухана, і відтоді малював тільки в альбомах, благо, цього добра в нас удома було більш ніж достатньо.

Яких персонажів ти любив малювати в дитинстві? Як думаєш, чому?

Персонажів давньогрецьких міфів. Я їх дуже любив, і знав напам'ять усі ці історії про богів і героїв, усі їхні заплутані родоводи. Ахілл був моїм кумиром років із 8.

Відкрий секрет, як у твоїй голові народжуються ці неймовірні історії, які ти потім переносиш на папір?

Думаю, це багато в чому питання техніки. Вигадати можна відразу купу сюжетів, це нескладно, але хитрість полягає в тому, щоб вибрати з них найвдаліший, небанальний, виразний, ясний тощо. І ось тут потрібна певна техніка, певне чітке розуміння критеріїв відбору і бачення завдання конкретної ілюстрації. Після такої ось фільтрації, найяскравіший і найцікавіший сюжет залишається вже сам собою.

Опиши п'ятьма словами манеру і характер твоїх ілюстрацій.

Світло, характер, історія, виразність, лаконічність. Ці п'ять компонентів для мене дуже важливі, і на них я завжди роблю основний упор.

Можеш це заперечувати, але "свій стиль" у тебе безумовно є. Розкажи, як ти прийшов саме до цієї стилістики, за якою навіть не підписані тобою ілюстрації видають твоє авторство?

Стилістика художника - це його особистість. Вона складається з того, що він малює, як він це робить, у якій техніці. Навіть те, що він читає, які фільми дивиться і про що думає - все накладає відбиток на стиль автора. До речі, те, що автор уникає малювати, теж визначає його розвиток. Тож мій стиль, який би він не був, склався внаслідок того, що я малюю те, що мені подобається і так, як мені це подобається. Я намагаюся малювати яскраві, барвисті картинки, розповідати ними історії. Це те, що мені здається найважливішим у мистецтві: вміння розповісти яскраву історію.

Можеш згадати як і за що ти отримав свій перший гонорар?

Першу мою роботу продали, коли мені було 9 років, на аукціоні в ООН, у Нью-Йорку, але гонорар я тоді не отримав, оскільки гроші пішли на благодійність. А перший гонорар як ілюстратор-фрілансер я отримав, наскільки я пам'ятаю, від газети Ре:акція за ілюстрацію для однієї з їхніх статей.

Як ти "розкрутився" і став відомим ілюстратором?

Мені часто ставлять це запитання, але вся справа в тому, що я ніколи не розкручувався спеціально. Та й відомим мене особливо не назвеш. Я ніколи не займався саморекламою, і зараз не займаюся. Я просто завжди малював те, що мені подобалося, і намагався покращувати своє портфоліо з кожною новою роботою. У якийсь момент мої ілюстрації почали помічати люди, до мене почали звертатися замовники, але сталося це само собою, без моєї допомоги. Я не бігав за замовниками, не пропонував нікому свої послуги - просто працював. У мене немає і не було ніколи запасного плану. Єдине, що я завжди хотів робити в житті - це малювати. У цьому сенсі я діяв як та жаба, яка врешті-решт збила молоко в масло, відчайдушно борсаючись. Треба просто дуже багато борсатися, ворушити лапками, і коли це принесе свої плоди, вас помітять.

Чим відрізняється процес роботи над ілюстрацією для журналу чи книжки від рекламної ілюстрації?

Насамперед контролем з боку замовника, ну або, якщо хочете, статусом ілюстратора в проєкті. У рекламі ілюстратор завжди працює у співпраці з арт-директором. Сама ідея рекламної ілюстрації народжується в надрах агентства і проходить величезну кількість усіляких внутрішніх інстанцій. Ілюстратор у цьому разі лише виконавець. Найчастіше арт-директор навіть надсилає вже готовий ескіз, щоб ілюстратор чіткіше зрозумів завдання. Свободи в такій роботі для ілюстратора дуже і дуже мало. Тут залишається сподіватися лише на те, що така співпраця виявиться плідною, і ідея арт-директора виявиться цікавою. Хоча, робота в рекламі добре оплачується, тому така робота цілком може мати привабливий вигляд.

У журнальній же ілюстрації контроль з боку редакції значно менший. Дуже багато віддається на відкуп ілюстратору, статус ілюстратора значно вищий. Ескізи ілюстратору надсилаються вкрай рідко, як правило, вони замінюються коротким супровідним текстом, який пояснює, що і як має бути зображено. Тобто, редакція бере на себе тільки створення сюжету, а все інше залишає ілюстратору. У журнальній ілюстрації можуть бути винятково складні тексти, з якими дуже непросто, але й тому шалено цікаво працювати. Для ілюстратора не може бути складнішої роботи, як мені здається. Причому не технічно, а саме концептуально.

У книжковій же ілюстрації видавництва надають своєму автору дуже велику свободу, майже повну. Ілюстратор є для видавництва таким самим автором, як і письменник, який написав початковий текст. Видавництво коригує якісь моменти, але і сюжет, і композиція, і стиль перебувають у віданні ілюстратора. Книжкова ілюстрація - практично повністю авторський проект, витвір мистецтва. Вона забирає купу часу, але й результат виходить більш цікавим, особистим, якщо хочете. У цьому сенсі, як мені здається, книжкова ілюстрація - це одна з найпривабливіших галузей ілюстрації. Сидиш собі, малюєш протягом кількох місяців, створюєш свій власний світ, сам, без будь-якого контролю з боку.

Можеш показати комерційні роботи, які тобі подобаються найбільше?

Я люблю листівки, які я колись малював для видавництва Контакт-Культура. Наприклад цю. А з останніх мені подобається серія ілюстрацій для однієї брокерської фірми з Цюріха "Бик проти Ведмедя" і плакат (теж частина серії) для іспанської рекламної агенції Darwin&Co.

А робота над якими ілюстраціями давалася найважче?

Над книжкою, над якою я працюю зараз. Незговірливе видавництво, необдумано підписаний договір, жорсткі терміни, незручний формат - чудовий рецепт для кількох місяців мук.

Що тебе надихає? А що, навпаки, викликає почуття апатії?

Мене надихає моя робота, особливо та, де замовник повністю мені довіряє і дає мені робити те, що я вважаю за потрібне, не втручаючись у процес. Тоді я повністю поринаю в роботу, пірнаю в неї з головою, і можу сидіти над однією ілюстрацією по 15 годин на день, не встаючи.

Водночас зворотна ситуація, коли замовник контролює кожен мій крок і втручається в мою роботу, намагаючись давати поради, викликає в мене різку реакцію відторгнення. Зазвичай я з такими замовниками дуже швидко розлучаюся, але якщо з якихось причин я загруз у якомусь подібному проєкті і вже не можу перервати роботу, а єдиним виходом є тільки доведення її до кінця - ось тут починається справжня апатія. Змусити себе працювати в такому разі дуже і дуже важко.

Як вийти з творчого ступору?

Творчий ступор або творчий застій, як мені здається, це дещо надумане поняття. Художник відрізняється від інших людей саме тим, що він здатен генерувати ідеї там, де інші цього робити не можуть. Тож, якщо ти художник, у тебе завжди є що малювати. Інша річ, що розвиток художника може протікати з певними спадами і підйомами, коли сьогодні хочеться малювати менше, ніж учора. Творчі натури цілком природним чином схильні до змін настрою, і тимчасові спади творчої активності цілком нормальні. Однак якщо такий спад у бажанні малювати триває надто довго, то, можливо, автору злегка набридла його нинішня стилістика (тематика, техніка), і йому варто спробувати малювати щось нове і по-новому. Нові відчуття і нова робота дасть змогу підтримувати інтерес на належному рівні ще якийсь час. Якщо і це не допомагає, то можна присвятити частину часу пошукам цікавих авторів, нових джерел для натхнення. Так би мовити, підготувати ґрунт для майбутнього творчого підйому. Ну а якщо і після цього художник не може знайти в собі сили малювати, тоді я б порадив такому художникові викинути планшет і стилус, і піти працювати таксистом.

Можеш дати кілька порад ілюстраторам-початківцям?

Можу. Вони будуть дуже простими.

а) Вивчати пластичну анатомію та історію мистецтв. Величезна кількість молодих ілюстраторів від початку обмежені технічно і стилістично саме тому, що не знають базових речей.

б) Пробувати постійно нові стилі, підходи, техніки, напрямки.

в) Вміти дивитися на свою роботу з боку, і самому собі бути найсуворішим критиком. До замовника робота має потрапляти вже в ідеальному стані.

г) Вчити англійську. 99.99% усього найцікавішого і найважливішого у світі ілюстрації відбувається за межами РФ.

д) Ну і, звичайно, постійно малювати. З натури чи з голови - не важливо. Треба постійно набивати руку, тренувати око і мозок.

Пабло Пікассо колись сказав: "Хороші художники копіюють, великі - крадуть". Ти згоден із цим? Де ця грань між копіюванням і крадіжкою?

Пікассо був великою людиною, я його дуже люблю і поважаю. Він геніальний малювальник, але тут він або злукавив, або мав на увазі щось інше.

Так, художник завжди малює на основі баченого раніше, тобто він завжди відштовхується від робіт інших художників, минулих або своїх сучасників, але, мені здається, немає більшої ганьби для автора, ніж уславитися плагіатором або наслідувачем. Особисто я боюся цього як вогню. У мене є пара робіт, про які, коли я їх показав людям, мені було сказано, що вони схожі на чиїсь чужі. І хоча я свідомо ніяк не намагався копіювати або наслідувати цих авторів, мені було моторошно соромно вже за сам факт цього порівняння. Копіювати можна технічні прийоми, невеликі елементи, тематику, але робити це треба завжди так, щоб більша частина була своєю, оригінальною. Рівно настільки, щоб нікому й на думку не могло спасти звинуватити вас у запозиченні або, що гірше, у крадіжці.

Чи є в тебе муза?

Я не думаю, що художнику потрібна муза для роботи. Йому потрібно місце і вільний час. Апетит до роботи повинен приходити під час самої роботи.

Тобі подобається жити в Ізраїлі? Не хочеш переїхати, наприклад, до Лондона або в Париж? Чому?

Так, звісно, подобається. Ізраїль спокійна країна з теплим кліматом, доброзичливим населенням і високим рівнем життя. Я тут живу вже понад 20 років, я тут виріс, тут живуть мої друзі та батьки. Оскільки працюю я фрілансером, клієнти у мене по всьому світу, тож моє географічне положення абсолютно не має значення. Дайте мені підключення до інтернету і комп'ютер, і я зможу жити хоч на Кіліманджаро. Інша справа - наявність культурного середовища й активність культурного життя в тому місті, де ти живеш. У цьому сенсі ідеальним містом для проживання і роботи художника мені видається Нью-Йорк. Я б пожив там пару років, попрацював би.

Що тобі більше подобається: мультфільми чи кіно?

Це як запитати, хто сильніший: слон чи кит? Я, напевно, рівнозначно люблю і хороше кіно, і хорошу анімацію. Однак анімація якось традиційно розрахована на дитячу аудиторію, і тому шаблонні сюжети, підлаштовані під дитяче сприйняття, в анімації зустрічаються частіше, ніж у кіно. Інакше кажучи, у кіно більше шансів натрапити на цікаву історію, адже анімація буває сильно спрощена і сплощена.

Можеш виокремити мультфільми (або мультиплікаційні студії), стилістика і техніка яких найбільше тобі до душі?

Я дуже люблю короткометражки французької школи Gobelins, і взагалі французьких аніматорів. Вони і стилістично, і з точки зору анімації та кінематографії, бездоганні. "Тріо з Бельвілля" та "Ілюзіоніст" - нектар і амброзія для очей.

З американських дуже сподобався відносно новий фільм Rango. Там є такі кадри, що хоч роздруковуй і на стінку вішай - настільки красиві. Буває, що в однієї й тієї ж студії фільми дуже сильно різняться за якістю. Наприклад, у Піксара "Суперсімейка" і "Рататуй" - шикарні, а "Тачки" - абсолютно прохідний фільм, що перші, що другі. У Дрімворкс, завдяки Ніколя Марлі, їхньому головному дизайнеру, "Кунг-фу панда" і "Як приручити дракона" мають чудовий вигляд, а "Шрек", у всіх його іпостасях, стилістично малоцікавий, м'яко кажучи. Тобто, мені подобається сміливий дизайн, гротеск, яскраві характери. Це велика рідкість у сучасній анімації. А ще я обожнюю короткометражки Міхаела Дудока: "Батько і дочка", "Чернець і риба". Дудок незрівнянний.

Чий Вінні Пух крутіший: "наш", радянський, чи діснеївський? За якими критеріями ти оцінюєш?

Думаю, їх некоректно порівнювати. Вони в різних лігах, і з точки зору формату, і стилістично. Взагалі, радянську анімацію порівнювати з Діснеєм не можна. Дісней створював сучасну анімацію, стояв біля її витоків, він побудував цілу величезну індустрію з армією професіоналів найвищого класу, чіткою системою викладання, традиціями, найжорстокішими критеріями відбору, тоді як радянським аніматорам, на самоті, у відриві від усього світу, доводилося раз у раз винаходити велосипед і збирати його в гаражі зі знайдених на сміттєзвалищі запчастин. Радянська анімація трималася на плаву за рахунок талантів-одинаків на кшталт Ю. Норштейна, А. Татарського, Д. Черкаського, тоді як у Діснеї успіх фільму прораховували до міліметра на кожному етапі його створення, і на кожному етапі, навіть на найменшому, цей успіх забезпечували високим професіоналізмом людей, які відповідають за цей етап. У Діснея просто інші критерії якості.

У більшості випадків радянська анімація була малоцікавою, а часто й відверто поганою. Я не так давно вирішив переглянути улюблений мною в дитинстві фільм "Пригоди капітана Врунгеля" і, переглянувши кілька серій, кинув, бо більше не міг дивитися на відверту халтуру. Тобто, ось одна сцена з головними героями має ось такий вигляд, а за секунду вже інша сцена з тими самими героями має інший вигляд, гірший у рази. Герої намальовані в іншій техніці, причому намальовані погано, анімовані кострубато. А потім сцена змінюється, і все знову нормально. І так постійно. Наче взяли два різні фільми, різного рівня, зняті різними людьми, і зшили аби як. Видно неозброєним поглядом: ось тут працював професіонал, а ось тут, у кращому разі, підмайстер. Таких прикладів можна навести повнісінько. Думаю, саме тому радянська анімація так і не змогла по-справжньому перерости короткометражний формат. Повний метр вимагає набагато більшої кількості фахівців, вищого професіоналізму на всіх етапах виробництва, у кожній дрібній деталі, ніж фільм на 15 хвилин. Повнометражна анімація в СРСР була, але її було дуже мало, здебільшого в 50-х роках і в техніці ротоскопії, тобто змальованого ігрового кіно. А той же диснеївський Вінні Пух - він повнометражний, на відміну від радянського. Це інший формат, інший підхід до сценарію, до сюжету, до стилю всього фільму. Тож, боюся, порівнювати двох Вінні Пухів не зовсім правильно. Я дуже люблю Вінні Пуха з голосом Леонова, він нагадує мені про дитинство, коли трава була зеленішою, а дерева вищими, але діснеївський Вінні - з іншої ліги.

Назви сайти, які відвідуєш щодня.

Facebook, 3dnews.ru, Newsru.co.il і блоги цікавих художників.

Як думаєш, ми одні у Всесвіті, чи життя є й на інших, дуже далеких від нас планетах?

В одній тільки нашій галактиці понад 200 мільярдів зірок. Навколо трохи більше одного відсотка з них обертаються планети, придатні для життя з точки зору клімату і наявності води. Іншими словами, в нашій галактиці, тобто в нашому найближчому оточенні, понад два мільярди придатних для життя планет. Це величезна цифра, якщо вдуматися. Шанс на те, що на деяких із них існує життя, досить великий. До того ж, не так давно на одному з метеоритів, що прилетіли з глибин космосу, вчені виявили скам'янілості, які з великою часткою ймовірності можна назвати скам'янілими бактеріями. Інопланетними бактеріями. Ця новина якось пройшла непоміченою, а даремно. Думаю, життя на інших планетах є. Інше питання: чи розумне воно? Можливо, що й ні, і ми поки що перші та єдині носії розуму у Всесвіті.

Де ти бачиш себе через 5 років?

Найімовірніше там же, де і зараз, але з більш професійним і якісним портфоліо. Сподіваюся що в галузі книжкової ілюстрації, дитячої або ж picture books.