Дивлячись на роботи нашого сьогоднішнього гостя, художника Алекса Андрєєва, переносишся в таємничий і незвіданий світ, який дуже хочеться дізнатися трохи краще. Тож цієї п'ятниці "Заноза" - це не просто інтерв'ю з чудовою особистістю, це захоплива подорож, яка нікого не залишить байдужим!
Привіт, Алекс! Дякую, що погодився поспілкуватися. Розкажи, що тебе надихнуло обрати саме таку стилістику ілюстрації?
Привіт. Я не можу назвати себе ілюстратором. Те, чим я займаюся, ділиться на кілька основних напрямків.
По-перше, я займаюся графічним дизайном (працюю арт-директором у рекламному агентстві).
По-друге, концепт-артом (зараз закінчується великий анімаційний проект "Кін-Дза-Дза!").
По-третє, чиста творчість - увесь вільний час. Ті роботи, які мають стосунок до творів Станіслава Лема, не є ілюстраціями - у книжковому ілюструванні інші завдання та інші прийоми. Я для себе визначив цей жанр як концепт-арт до фільмів, які навряд чи будуть колись зняті (у цих творах немає жодної жінки, і сам Лем висловлював свої великі сумніви з приводу можливості їхньої екранізації). Іноді я роблю обкладинки для книг, але це навряд чи можна назвати моїм основним заняттям.
Як у твоїй голові народжуються такі образи?
Найближчий опис процесу творчості дано, на мій погляд, у книзі Карлоса Кастанеди "Сила безмовності": "У свої подорожі у сновидінні він пускався, подібно до дикого звіра, що крадеться за здобиччю... відвідував свого роду звалище нескінченності і копіював побачені там речі, призначення і походження яких міг і не знати".
Для мене творчість ніколи не пов'язана з якимось продуктом інтелектуальної діяльності. Те, що я роблю, я для себе визначаю як фіксації певних станів усвідомлення - дитячих, прикордонних, снів тощо.
Цитуючи Девіда Лінча, можна визначити це як подорожі інтуїції. Не хочу говорити про механізм, який тут діє, оскільки я не схильний ні до містицизму, ні до інтелектуальних спекуляцій. Проте людський мозок - це найскладніша конструкція у відомому нам Всесвіті, тому тут усе можливо. Важливо передати ці стани з мінімальними перешкодами, мінімальними спотвореннями. У цьому сенс і причина того, що я роблю.
Що ти робив, щоб навчитися так малювати?
Я весь час вчився і продовжую вчитися постійно. Я перебуваю у стадії усвідомленої некомпетентності - розумію, чого я не вмію або вмію недостатньо добре, і намагаюся покращувати ці навички.
Хто з ілюстраторів вплинув на твою творчість?
Здзіслав Бексіньський. Про його творчість кажуть - поезія після Освенцима. Мені складно що-небудь коментувати, можу тільки порекомендувати подивитися його роботи.
Що тебе надихає?
Досить багато всього. Гарна музика. Підглянутий шматочок життя. Книжка. Фільм. Враження, винесені з дитинства. Ще шалено люблю літературу, пісні та фільми часів СРСР. Взагалі, я можу сказати, що зачарований естетикою радянського періоду. Це дуже цікавий час у культурному відношенні, який назавжди пішов від нас, нескінченний простір для ідей.
З якою музикою у тебе асоціюються твої роботи?
У мене дуже дивний плейлист. Багато радянської музики - від 50-х до 70-х. Багато класики, в основному Бах. Є Portishead, Tiamat, Paradise Lost. Багато музики кіно - дуже люблю Бадаламенті та Рибнікова. Дуже люблю український гурт Fleur.
Чому ти в ілюстраціях використовуєш переважно чорно-білі тони? У новіших роботах фарби стали різноманітнішими, з'явилися яскраві кольори, на кшталт помаранчевого, червоного, синього, - що послужило тому причиною?
В основному - технологія.
Спочатку я здобув освіту як художник-графік. І досить довго займався станковою графікою, не отримуючи, втім, повного задоволення від результатів.
Річ у тім, що в будь-якій графічній техніці - офорті, ліногравюрі, олівцевому малюнку чи малюнку пером - я мушу весь час перебувати в полоні технології та враховувати її обмеження. У традиційних видах мистецтва вплив технології для мене був переважним, таким, що обмежує свободу, - обмеження і стилізація в графіці, тривалий період висихання фарб в олії, тощо. Крім того, олійний живопис потребує окремої майстерні, заняття офортом теж, до того ж кислота шкідлива для здоров'я. Дуже багато різноманітної мороки, що відволікає від виконання творчих завдань. Напевно, вся справа в тому, що я ледар. Якщо я не бачу відразу результату роботи, то миттєвий знімок свідомості просто не вийде. Тут же я просто беру аналог пензлика, стилус, вожу ним по планшету і відразу, тут і зараз, спостерігаю результат своєї роботи. В Adobe Photoshop технологію мені не видно взагалі, я можу не звертати на неї уваги, і для мене це - максимально відповідна, практично ідеальна техніка.
Бачу, що у твоїх роботах присутні гігантські комахи. Чим вони тебе приваблюють, це компенсація страху, як у Гічкока і птахів? Чи щось інше?
Комах мало, в основному це павукоподібні.
Все дуже просто. Цікавість сильніша за страх. У дитинстві в мене була арахнофобія, я боявся павуків. Я думав, як мені позбутися цього, і дійшов висновку, що єдиний спосіб побороти страх - цікавість і захоплення. Павуки - неймовірно красиві створіння, абсолютно не схожі на нас. Зараз я всерйоз розмірковую - чи не завести вдома птахоїда, коли донька підросте трохи.
Як ти вважаєш, яким буде Апокаліпсис? І що залишиться після?
Для мене дивно, що людство не знищило себе досі. Значить, є надія, що не знищить і в майбутньому.
Назви свої улюблені книжки, фільми?
Люблю Кастанеду - його книжки виявилися для мене дуже корисними і вразили уяву. Люблю всього Лема - це абсолютно недооцінений мислитель, який випередив свій час. Я вже давно практично не читаю художню літературу. Мені дуже цікаві книги, написані фахівцями з теорії струн, космологами, нейрофізіологами, психологами, етологами. Ще Бертран Рассел і його "Історія західної філософії".
Люблю фільми Жана Жене, Террі Гільяма, Девіда Лінча.
Що порадиш ілюстраторам-початківцям?
Мені складно щось радити - у мене немає відчуття, що я володію якимось неймовірно цінним знанням, яким варто ділитися з усіма. Я можу сказати, що якщо людина не може не малювати (як у випадку зі мною), то у неї абсолютно точно все вийде.
Де бачиш себе через 5 років?
Мені хотілося б менше займатися рекламою, і більше творчістю. Закінчилася моя робота над анімаційним фільмом Георгія Данелії "Ку! Кін-Дза-Дза!", і я сподіваюся, що попереду - нові проекти.
